|
Не дорікай: «Забув він осторогу! Сам згубу кличе... хто пак винен тут?» Не згірше нас він бачить неспромогу Добру служити, а лякатись пут. Бо любить він безмежніше та вище, В душі ні крихти світових заман. «Заради брата йдуть на кладовище; Заради себе топчуть людський лан!» Так він гада – і смерть для нього мила; Не скаже він: життя є потрібніш; Не скаже він, що марно згине сила: Свою недолю він зазнав давніш. Враги його поки що не розп’яли; Та прийде час, – він не мине хреста... Його послав бог гніву та печалі Царям землі згадати про Христа.
|