|
Не говори: «Забув він осторогу!» його ж своя і доля покара, Незгірше нас він бачить неспромогу Без мученства служити для добра. Проте коха щиріш він і святіше, В його душі нема заман людських: «Для себе жить між миром можна лише, Але умерти можна для других!» Так дума він, і смерть для нього люба: Не скаже він, що мало в світі жив, Не скаже він, що марна буде згуба, – Він жереб свій давно вже назорив!
|