|
Рік страшний! Газетні демагоги, Різанини видиво страшне, Рік убивств, і крові, і знемоги, – Ти замучив, ти згубив мене. Де твої зусилля, о Любове? Розуме! – де твій жаданий труд? На бенкеті злочину і крові Грім гармат і тихий брязкіт пут. Клятий рік готує й для онуків Чорне сім’я розбрату й війни, Бо нема у світі ніжних звуків, Бо нема любові й тишини! Там, де лють і страх запанували, Де вони з любові точать кров, Стогони над світом залунали. Тільки ви, поезії сигнали, Мовчите, вам не звучати знов. Голос твій, поезіє, безсилий, Марно, без ужитку пропаде, Наче цвіт, що холоди згубили, Мов зоря, що в темряву спаде. Геть же, геть, о сумніви безмежні! Як на думку спасти ви могли? Вірю: в світі е серця бентежні. Ті, що вільним словом розцвіли. Та гримів, як вже вони вродились, Той же грім, та сама кров текла – І серця несміливі скорились, Як пташки в негоду, причаїлись І чекають світла і тепла.
|