|
Вона була скорботою пойнята, Не піднімала вгору голови, А біля неї гралися хлоп’ята, Її сини, і їм шептала мати: «Нещасні! Нащо народились ви? Вам долі не минути. Чесно й прямо Ви схочете своє життя пройти!» Не плач над ними, мученице-мамо, Їх радощів журбою не смути! Ти їм кажи – хай кожен змалку знає Що є такі часи, такі віки, Коли нічого кращого немає, Як виплетені з терену вінки.
|