|
Вона була прибита від печалі, І часом тим, як три орли – сини Круг неї бавились веселі, жартівливі – Її вуста журливо шепотали: «Сини мої! Нащо вас привела? На горенько, лебедики, незважне... Ви підете шляхом прямим одважне – І не мине вас ваша доля зла!» Не плач при них, намученая мати, Не затемряй їх ясного лиця! Але навчай їх змалку поважати, Що є часи, сторони без кінця, Коли нема найкращого жадати, Як страдного, тернового вінця.
|