|
Не ридай так безумно над ним, – Добре вмерти, бува, молодим! Безпощадна буденність ні тіні Не поклала над ясним чолом, – Стань навколішки, у безгомінні, Його кучері вкривши вінком! Перед ним ти схилися відразу, Безліч їх полягло в боротьбі, Ти не раз відчувала в собі За велике імення образу! Гомінка його слава тепер: У холодних обіймах могили. Не боїться, хто чистим помер, Ні помилок, ні злоби, ні сили... Не скажу я, що брат твій не знав Болі гордої мрійних заграв, Та, ти знаєш, хто ближнього любить Понад славу, що лине з грудей, Той і славу свідомо погубить, Якщо жертва рятує людей. Та в житті осоружні є сили – В кого кроки не слабли на мить На порозі тюрми та могили? Довгі роки в нас славі не жить. Руський геній віддавна вінчає Тих, які небагато живуть, Про яких наш народ зазначає: «Вороги у щасливого мруть, У нещасного друг помирає...»
|