|
Умру я швидко. Спадок геть ледачий, О, рідний краю, я лишу тобі! Під диким тиском вік минув дитячий, А молодість в завзятій боротьбі. Недовга буря зміцнює нам сили, Хоча на мент бентежить нам спокій, Та довга нас униз навіки хилить, Лишаючи в душі лиш боязкій Бажання тихі. Вражень тих огидних Роки на мні лишили вічний знак. Як мало знав натхнення хвиль свобідних, О, краю рідний, твій сумний співак! Яких завад не зустрічав він згодом, Верстаючи свій шлях мов уночі! За краплю крові, спільную з народом, Дрібний мій труд в заслугу полічи! Не торгував я лірою, та руки, КОЛИ грозила доля, зла змія, Фальшиві з ліри добували звуки... І ось сьогодні одинокий я! А зразу йшов з громадкою гучною, – Та де тепер мені шукати їх? Одні давно розсталися зо мною, Других я й сам не пущу на поріг. Одні живі ще, горем недобиті, А інші вільні вже з земних оков... За те, що я лишився сам на світі, Що я ні в кім опори не знайшов, Що, друзів тратячи, я з кожним голом Врагів стрічав щораз густіший рій, За краплю крові, спільную з народом, Пробач мені, о рідний краю мій! Я мав мету твої співати болі, Народе, що терпцем дивуєш всіх, І кинуть хоч промінчик світла-волі На шлях, яким тебе провадить біг. Та люблячи життя а принадами мілкими, І звичкою прив’язаний до них, Я до мети йшов кроками хиткими, Себе для неї посвятить не міг. Тому й мій спів безслідно перелинув І до сердець народу не дійшов, Одне лише я в ньому ясно кинув.: До тебе, рідний краю мій, любові За те, що, нидіючи з кожним годом, Її в душі зумів я зберегти, За краплю крові, спільную з народом, О, краю мій, гріхи мої прости!
|