|
Відпусти, мене, рідненька, В світ під сонце й зорі! Не травою в полі, ненько, – Я зросла при морі. Не рибальські в снах вітрила – Кораблі я бачу. Сумно! тут, матусе мила, Юні роки трачу. Наче в клітці тут я, ненько, Сон кругом глибокий, Відпусти мене, рідненька, В даль, у світ широкий, Де сама ти хвилю білу Груддю розсікала, Де тебе я горду, смілу І щасливу знала. Ти без пісні перемоги Берега дісталась, Та хоч раз життя убоге Щастям осіялось. Хай зламаюсь я від горя, Не жалій мене ти! Квітка та, що біля моря, – Не втече від смерті. Все одно! сьогодні тихо, Завтра буря гряне, Розіграється на лихо, Вітер з моря встане. В день один піску нагонить На приморську квітку І навіки похоронить!.. Відпусти, мій світку!..
|