|
Надривається серце від муки І не віриться в спокій та мир, Коли в світі панують лиш звуки Ланцюгів, барабанів, сокир. Але, весно весела, люблю я Твій суцільний схвильований шум* Невгамовно з тобою святкую, Як дитя – без турбот і без дум. У захопленні щастя і слави Віддалась ти життю, – й звідусіль Щось шепочуть зеленії трави І струмить всюди музика хвиль. Он лоша в табуні заіржало, Рве бугай із землею траву, Світлорусе маля загукало На узліссі: – «Парасю! Ау!» По горбах, по лісах, у долині Птиці півночі в’ються, кричать, Разом чути й пісні солов’їні І гаркаве пищання галчат. Гуркіт трійки, скрипіння підводи, Вереск жаб і гудіння джмелів – На просторі життя і свободи В гармонійний зливається спів. Я наслухався іншого шуму... Т до тебе, оглушений ним, Лину, мати-природо, без суму Із незмінним бажанням своїм: Заглуши цю зловісну музику, Світлин спокій душі принеси І очам, щоб, прозрівши навіки Милувались з твоєї краси!
|