|
Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шумі Гуляючи розходиться Враз вітер горовий: Хитне густими вільхами, Квітчаний пил підійме він, Як оболок: зелене все – Повітря і вода! Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум! Тихенька в мене жіночка, Наталя Патрикіївна, Води не замутить, Та якось гріх спіткав її, Як літо жив я в Пітері... Сама, дурненька, визналась, Утяти б їй язик! У хаті вдвох з лукавою Зима заперла нас, Мені увічі дивиться, Мовчить жона моя... Мовчу... А дума лютая Спокою не дає: Убить... Так жаль сердечної! Стерпіть – так сил нема! А тут зима розкошлана Реве і день і ніч: «Убий, убий зрадливицю! Спокусника згуби! А то весь вік промучишся, Ні вдень, ні ночі довгої Спокою не знайдеш. У вічі злі сусідоньки Плюватимуть тобі!..» Під голос бурі-віхоли Зміцніла дума лютая – Припас я гострий ніж... Та враз весна підкралася... Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шумі Як молоком облитії, Стоять сади вишневії, Тихесенько шумлять; Пригріті теплим сонечком, Шумлять по-молодечому Сосновії ліси; А поруч юним листячком Щебечуть пісні юної І липа блідолистая, І чистая березонька В зеленім убранні! Шумить дрібна ялиночка., Шумить високий клен... Шумлять вони по-юному, По-юному, весняному... Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум! І слабне дума лютая, Ніж падає із рук, І всюди пісня чується Одна – в лісах, в лугах: «Люби, допоки любиться, Терпи, допоки терпиться, Прощай, коли прощається, І – бог тобі суддя!»
|