|
Іде, гуде Зелений шум, Зелений шум, весняний шум, Гуляючи як схопиться Десь вітер горовий, Хитне кущем – вільшиною, Квітчаний пил роздмухає Хмаринкою. Все в зелені – Повітря і вода. Іде, гуде Зелений шум, Іде, гуде весняний шум! – Дружина в мене лагідна, Наталочка-білявочка, Як тиха та вода! Але біда їй сталася, Як літом жив я в городі... Сама, дурна, призналася! Отож удвох у хаті ми Зимою сидимо. Спідлоба жінка дивиться, Зорить, мовчить вона. Мовчу... а думка проклята Спокою не дає. Убить... так жаль сердешної! Знести... так сил нема! А тут зима потворою Реве і день, і ніч: «Убий, убий злу гадину! За зраду кара – смерть! А то ввесь вік-нудитимеш, Ні вдень, ні в довгу ніченьку Не знайдеш забуття!» Під пісню-сніговійницю Зла думка в серце в’їлася – Я вигострив ножа. Аж ось весна підкралася... Іде, гуде Зелений шум! Іде, гуде весняний шум! Мов молоком окроплені, Стоять сади, пишаються, Тихенько шелестять. Пригріті теплим сонечком, Шумлять веселі-радісні Смерекові гаї. Новою вкриті зеленню, Нову лепечуть пісеньку І блідолиста липонька, І біла вся березонька В зелених кісниках. Шумить високий клен... Шумлять вони по-іншому, По-іншому – весняному! Іде, гуде Зелений шум, Зелений шум, весняний шум! І слабне думка вражена, Ніж падає із рук... А всюди пісня стелиться Одна в гаю, в лугах: «Люби, ще поки любиться, Терпи, аж доки терпиться, Прощай, коли прощається, І Бог тобі суддя!»
|