|
Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шумі Пустуючи, розбігався Нараз вітрець теплесенький: Торкне корчі вільховії, Підніме з цвітів хмарою Пилок – кругом зелене все, Повітря і вода. Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум! Тихенька в мене жіночка Наталка Патрикеївна, – До рани приложи! Та сталась їй пригодонька, Як літо жив я в Пітері... Сама, дурна, й призналася, Напух би їй язикі Заперла в хаті нас зима, Лиш самодруг з невірною. У в очі лютії мої Глядить – мовчить вона. І я мовчу, та дика злість Спокою не дає: Убити – жаль сердешної, Стерпіти – сил нема! А тут зима скаженая Реве і день, і ніч: «Убий, убий невірницюі Перелюбника страть! А ні – весь вік промучишся, Ні вдень, ні в довгу ніченьку Спокою не знайдеш. В лице твоє безсоромне Сусіди наплюють!» Під рев зими-хуртовини Зміцніла дума лютая – Я й ніж вже гострий злагоди в... Та гульк, весна прийшла! Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум! Мов молоком обсипані, Стоять сади вишневії, Тихесенько шумлять; Пригріті теплим сонечком, Шумлять мов підбадьорені Сосновії ліси; А обік свіжим листячком Шепочуть нову пісеньку І липа блідолистая, І білая березонька В зелених пасмах кіс. Шумить тросник, хиляючись, Шумить високий клен... Шумить, а все нове таке, Нове, весняне все... Іде-гуде Зелений Шум, Зелений Шум, весняний шум! Ослабла дума лютая, Ніж падає з руки, – Одна все пісня чується Мені в лісах, в лугах: «Люби, допоки любиться, Терпи, допоки терпиться, Прощай, поки прощається. І бог тобі суддя».
|