|
Саме в розпалі година робочая... Доле ти, доленько руська жіночая! Важче повік не знайти. Що ж дивувати, що в’янеш засмучена, Руського племені матінко змучена, Сохнеш дочасно так ти! Спека страшенна: рівнина зажурена, Спалена нива, дорога закурена – Сонце нестерпно пече. Жінка-бідарка із сил вибивається, Хмара, над нею мошки коливається, Їсть їй і вид і плече! Пить потяглася до кухля, та – лишенько! Якось серпом перекраялась ніженька, Часу нема зав’язать. Ніби хтось крикнув, – їй видаться слізоньки. Жінка – туди... розтріпалися кісоньки – Треба дитя вгамувать. Що ж ти схилилась над ним, вболіваючи? Пісню йому про терпіння, зітхаючи, Неньці лишилось співать! Сльози чи піт понад віями в матінки – Ллється струмок без кінця. В кухоль оцей, що в ганчір’ї у затінку, Котяться краплі з лиця! Ось вона кухоль взяла у долоненьки, Губи її – над вінцем... Що? Чи смачні ці горьовані сльозоньки Навпіл з гірким сирівцем?..
|