|
Що не рік, то й зменшаються сили, То й душа кам’яніє моя... Ненько-краю! Дійду до могили И не діждусь часу слушного я, – Того часу, як згоються рани, Коли висохнуть сльози твої І справдяться жадання кохані, Найулюблені думи мої? Я б бажав, помираючи, знати, Що стоїш ти на добрій тропі, Що світ бачать з убогої хати І твої хлібороби сліпі; Щоб буйненький з селйща рідного Хоч єдиний той одгук доніс, Де б не чулось кипіння страшного Чоловічої крові та сліз...
|