Ні, не сумуйте, скажу я по щирості! Випадок трапився трохи не бажаний. Гине дочасно від божої милості Краю російського син її вражений. З часу дораннього молодість трудная, Пристрастів повна, надій і захоплення... Смілі промови, борня безрозсудная, Довгі по тому часи поневолення... Все йому знане: тюрма петербурзькая, Допит, заслання, жандармів люб’язності, Сині, безкраї степи оренбурзькії, Ґрати залізні... У скруті, в незнаності, Вічно образи холодні приймаючи, Жив він солдатом – з солдатьми нужденними, Міг і загинуть від лиха щоденного, Певне, що й жив лиш того дожидаючи. Та, не зменшаючи гніту знедолення, Оберегло у часи поневолення Руських людей провидіння грайливеє, – Зникла пора його зла, нещасливая, Все, що від юності ранньої марилось, Серцю жадане, немов засміялося... Бог же позаздрив йому. І життя обірвалося.
|