|
– Ну, як життя, мужики? – Жито, нівроку, чимале... Та – не без лиха таки: злодії ліс твій покрали. Звісно, як стався наклад – визвали ми станового; він же – слизький, наче гад, й користі з нього – нічого: «Ваші ведмежі кути, – каже, – я знати не знаю; де мені слідства вести, й висікти всіх не встигаю!» Так і поїхав ні з чим, навіть не бачив діброви; трібний із волості чин та депутат повітовий!.. Мотрі, рекрутці новій, ще раз дісталося нині: донечку – з рік було їй – з’їли незамкнені свині; в Липках невістка одна свекра узяла на вила; за́ що – напевне, він зна... Громом підпаска убило. Сталася буря така! В ріках – аж повені прикрі! Як на Великдень в дячка, дзвони гуділи на вітрі. Хлопець би, звісно, вцілів, тільки – гукнули з дороги: «Що ж ти під деревом сів? Гірше там, вийди, убогий!» Звіривсь на старших дітвак, сів під рядном на горбочку; Бог і націлив відтак грім в цю самісіньку точку! В Гірках оцей буревій вкоїв пожар страховитий; нижче – Корчівка, так їй випало теж погоріти. В Гірках пожар майже стих, ждали, обійде Корчівку... Дивляться – вітер на них гонить вогонь без спочивку! Полум’ю навстріч пішли піп та дячок з корогвою – пагубу не відвели: видно, Господь не вдостоїв.
|