|
Чуючи прокльони і прокляття В боротьбі конаючих людей, Із-за них чи чуєте ви, браття, Тихий плач і жалоби дітей? «В світлу пору малолітства того Все живе щасливо розквіта І бере з дитинства золотого Дань забав і щастя без труда. Тільки ми гулять, бродить не звичні На полях, на нивах золотих: Цілий день колеса ті фабричні Крутим – крутим – крутимо ми їх! Колесо чавунне кружеляє, Вітром обвіває і гуде, Крутиться голівонька, палає, Серце б’ється, все кругом іде: Синій ніс безжальної старухи, Що за нами стежить повсякчас, І на стінах вироєні мухи, Стіни, вікна, двері, – з ними й нас Закружляло! Вже нема терпіння, Починаєм голосно просить: – Зачекай, ненависне кружіння! Дай опам’ятатись хоч на мить! – Безкорисно плакать і молиться, Колесо не зважує на те: Хоч умри – але йому вертіться, Хоч умри – гуде – гуде – гуде! Де вже нам, замученим в неволі, Гратися, радіти і гулять! Випало б тепер нам бути в полі, На траву упали б ми – і спать. Нам скоріш вернутися б додому – Тільки чому нам іти туди?.. Що чекав дома нас, відомо: Не втечем і там ми від нужди! І припавши тихо головою Там на груди матері своїй, Заридавши від жалю і болю, На шматки розірвем серце їй...»
|