|
– Ну, вперед-бо, ради бога! Ліс, пісок і небокрай – Невесела все дорога... Друже мій, мерщій сідай! – Ноги босі, схудле тіло, Груди в рваних ганчірках... Не соромсь! Дивися сміло! Багатьох це славних шлях. Бачу книжку я в торбині. Ти учитись забажав... Знаю, що своїй дитині Батько гріш останній дав. Знаю, що стара дячиха Десь знайшла четвертачок, Що дала тобі купчиха У дорозі на чайок. Чи, можливо, ти дворовий Із відпущених?.. Еге ж! Випадок цей теж не новий – Не сумуй, не пропадеш! Скоро сам узнаєш в школі, Як архангельський мужик По своїй і божій волі Став великий чоловік. Добру душу можеш стріти, Що тебе звезе в Москву, – В університет ходити Будеш, хлопче, на яву! Там роботи е багато: Лиш працюй, поки снага... От за що тебе так свято Я люблю, Русь дорога! Не бездарна та природа, Не загинув ще той край, Що виводить із народу Стільки велетнів, вважай. Стільки добрих, благородних, Повних світлих почуттів, Серед злих, тупих, холодних, Набундючених людців!
|