|
Вчуваючи страхам лихим війни, При кожній втраті тій кривавій, Мені пак жаль не друга, не жони, Не лицаря самого навіть... Бо що ж?.. Розважиться жона, І друга кращий друг забуде; Але десь є душа одна, Вона тужить до смерті буде! Серед лукавства наших днів, Серед бридні, злоби, погрози Одні я в світі підглядів Святі, правдиві, щирі сльози, – То сльози скорбних матерів! Їм не забути вже синів, Що полягли на смертній ниві, Як не звести крислатій іві Своїх похилистих гіллів...
|