|
Вслухаючись у жах війни, при кожній жертві бою злого, – Не друга жаль, і не жони, І не героя жаль самого... Що ж, заспокоїться жона, І друга кращий друг забуде, Та в світі є душа одна, Що вічно згадувати буде! Між лицемірних наших справ І всякої бридоти й прози Одні у світі я спізнав Свята та щиросердні сльози – То сльози бідних матерів! Їм не забуть своїх синів, Що впали на кривавій ниві, Як не піднять вербі журливій Своїх гілок серед лугів...
|