1У бурмистра Власа тітонька Ненила Поладнать хатинку дерева просила. Той сказав: не буде, не чекай, немає! «Пан приїде скоро, пан усе владнає, Гляне, що хатинка стала поганенька, Дерева дать скаже», – думає старенька. 2Якось злий сусіда, лиходій всевладний, У селян земельки клаптичок принадний Одхопив, одрізав хитрістю й обманом. «Будуть землеміри плакать перед паном, – Думають селяни, – пан промовить слово, І земельку нашу віддадуть нам знову». 3Полюбив Наталю парубок вродливий, Та перечить дівці німець жалісливий, Управитель панський. «Доведеться, Гнате, – Промовля Наталя, – пана почекати». «Пан приїде скоро!» – тільки те і знають – І малі й великі хором промовляють. 4Вже й Ненила вмерла; а чужа землиця В злодія-сусіда пишно колоситься; Хлопчики колишні – з бородами нині, Парубок в солдатах служить на чужині, І Наталя більше щастя не чекає... Пан усе не їде... пана все немає... 5І нарешті якось посеред дороги Шестернею, цугом показались дроги. На високих дрогах у труні дубовій Пан лежить, а слідом чимчикує новий. Поховали пана, новий сльози витер, Сів собі в карету – та й гайнув у Пітер.
|