|
Такий важкий їй випав хрест на долю: Страждай, мовчи, та щоб і він не знав; Кому жагу, і молодість, і волю – Все віддала – це ж той їй катом став! Давно ні з ким вже зустрічей не має; Пригнічена, ляклива і сумна, Покірливо докори вислухає Уїдливі, уразливі вона: «Не говори, що молодість згубила Ти, змучена від ревнощів моїх; Не говори!.. близка моя могила, А ти свіжіш од квітів весняних! «Той день, коли мене ти полюбила, І я сказав: «люблю» – з усім чуттям, Не проклинай! близька моя могила: За все, за все спокутую життям! «Не говори, що дні взялись журбою, Не зви мене тюремником дарма: Любов і щастя – все перед тобою! Передо мною – лиш могильна тьма. «Ти іншого, я знаю, полюбила, Жаліть і ждать тобі набридло вкрай... О, зачекай! близька моя могила – Почате і скінчити долі дай!..» Страхітливі, убивчі чути звуки!.. Як статуя прекрасна і сумна, Вона мовчить, заламуючи руки... І що сказать могла б йому вона?
|