|
Бєлінський дорогий був нам усім... В народі пам’ять по ньому незмінна. Учителю! перед ім’ям твоїм Дозволь смиренно впасти на коліна! В ті дні, як на Русі у час лихий Дрімало все й ганебно плазувало, Твій ум кипів – і ти нові шляхи Нам прокладав, працюючи немало. Не гребував ніяким ти трудом: «Я зроду чорнороб – не білоручка!» – Ти нам казав не раз – і напролом До правди йшов, великий самоучка! Ти нас гуманно мислить научив, І чи не перший уклонивсь народу, І чи не перший ти заговорив Про рівність, про братерство, про свободу... Ти недарма, мужніючи весь час, На думку глупаків здававсь мінливим, Та, ворога картавши раз у раз, Ти з друзями був тихим і цнотливим. Ти не гадав, що вартий ти вінця. І розум твій палав, не гас ніколи, І у собі беріг ти до кінця Незадоволення життям довкола, – Те невдоволення, коли нема Ані застою, ні самооблуди, З яким ми аж до смерті недарма Не втечемо із лав борців нікуди, – Те невдоволення, яке повік Не дасть піти проти нової сили За те, що заступає нас щорік І каже старикам: «Пора в могили!»
|