1Від самого ранку понурий, дождливий Сьогодні почався деньок нещасливий... Хотів я пройтись, та до кості промок, Хотів працювать, та не збереш думок... Бач, вже й смеркає... Не видно й зірниці! Ось дві бабусі зійшлись край кирниці, Відра поставили, слово від слова... Ось яка в них завелася розмова. 2– Май-бі, кохана! – Як, кумко, живесь тобі? Все плач і все не досить? Досі ще серденько з жалю знай рвесь тобі, Чорная дума не спить? Як же не плакати, кумко? Пропала я! Серце скимить і болить... Вмер, Касянишечко, вмер, ти, коханая, Вмер і в могилі лежить. Ну, та й напав же на клятую гадину! Син мій – легінь же то був! Сорок медведів підняв на рогатину, На сорок першім схибнув. Ростом високий, рука, мов залізная, Груди, мов литая мідь... Вмер, Касянишечко, вмер, ти, болізная, Але ж бо здох і медвідь. Шкіру з проклятого здерли; дістала я Грошей сімнадцять рублів; Все за небіжчика душу поклала я, – Бог би її в царстві пригріві Пані ще добра від себе щось нищечком На панахиду дала... Вмер, моє серденько, вмер, Касянишечко! Ледве домів я зайшла! Вітер термосить хатину убогую, Весь подрухотаний тин... Я, мов безумна, блукаю дорогою, Чи не вертає мій син? Взяв би топір, – ще біда не послідняя, – Живо все зладив би сам... Вмер, Касянишечко, вмер, моя рідная! Нащо топір той? Продам! Що ж тепер зроблю старенька, безрідная? Всьому приходить кінець! Осінь сльотлива, зима непривітная – Хто довезе хоч дровець? А як ся тепла подресь кожушиночка, Хто нових зайців наб’є? Вмер, Касянишечко, вмер, сиротиночка! Дармо стрільба зогниє... Вір мені, люба, ураз слізьми миюся, Світ ввесь обрид вже мені... Ляжу в комірці, тенетами вкриюся, Мов наряджена вже... Ні, Смерть не приходить! Відлюдно волочуся, Дармо лиш жалоблю всіх... Вмер, Касянишко, й мені за ним хочеться, – Ох, якби тільки не гріх!.. Ну, чей і так я сю зиму також піду Край мого синочка спать! Швидко хатина розпадесь до посліду; Нікому поле зорать; Пані від’їздить, підмога послідняя, – Жебрати годі слабим... Вмер, Касянишечко, вмер, моя рідная! Швидко й мені йти за ним!.. 3Плаче стара. А мені що за діло? Що й сумувать, як нічим помочи? Слабне моє перетомлене тіло... Спати час! Ах, чи засну ж я вночи?..
|