|
Незрівнянна красою, як геній, А коли я буваю сумним, Оживає твій розум натхненний Гострим дотепом і запальним; Ти смієшся так дзвінко і мило, І картаєш моїх ворогів, То тримаєш голівку похило Й веселиш мене сяйвом з-під брів; Добра ти і якась скупувата, Поцілунок твій – опік немов, І твої золоті оченята Так голублять, як може любов, – Бо з тобою і горе – не горе, Я красі твоїй тільки молюсь, І вперед, в розхвильоване море, Зовсім, зовсім без страху дивлюсь...
|