|
Як відчуєш на хвилі бурхливій – Друга давнього мов не було, І в душі твоїй, ніжній і милій, Після цього прокинулось зло, – Все, що звалося словом ревнивим, Все, що збурило до глибини, Переповнене гнівом правдивим, Ти нещадно йому поверни. Кинь обурливий погляд на нього, Висмій сльози й слова оправдань, Після погляду того страшного Більше серце з досади не рань. А відляже тривога від серця, Ти сумну його слабість збагнеш, І пробачення друг твій діждеться, Твій шалений, а люблячий все ж – І ненависть забудь за хвилину, І докорами не воруши Мук сумління, неначе жарину, У воскреслого друга в душі! Вір: ганебний порив підозріння І без того немало приніс І тривоги йому, і боління, І розкаяння пізнього сліз...
|