|
Я ріс тобі чужим, відринутий нарід, І не тобі співав я в миті натхнення. Легенд твоїх і печалей твоїх гніт Мені чужий, як і твої вчення. І якби, як задавна, у щасті ти й при силі був, Зневажений не був би цілим світом, Іншим пориванням захоплено зігрітий, Я б не прийшов до тебе з привітом. Та в наші дні, коли під тягарем скорбот Ти гнеш чоло своє у марноті рятунку, У наші дні, коли слівце «єврей» В юрбі звучить як символ глуму, Як вороги твої, мов зграя зголоднілих псів, Рвуть на шматки, глузуючи з погордою, Дай скромно стать у лави вояків твоїх, Обійдений долею, народе.
|