|
Співочий вірш, який скриляла мрія, Не слугував розривкою мені, Лиш коли чув грімоти на чолі я, Тоді складав покірливі пісні. Над співом я, мов хворий, надривався, В пологах твір страдниче появляв, І стан райський співця мені здавався Тяжким хрестом, що не по силі зняв. Не раз мене замовкнуть брала хіть І в забутті злучитися з юрбою, Так арфа ж Ейлова повинна задзвеніть, Як вітер сколихне струнину за струною. Та й течія не владна навесні Не грімотіть зі скель потоком рвучим, Коли сніги в нагірній вишині Розтопляться під променем пекучим!
|