|
Друже-брате сумний, брате змучений мій, Хто б не був ти, з журби не хились: Хай неправда і зло люд катують німий, Нехай сльози кругом розлились, В потоптанні, в нарузі святий ідеал, І струмцями невинна б’є кров. Вір: настане пора і загине Ваал, З неба вернеться світла любов! Не в кайданах вона, не в терновім вінці, Не з хрестом на раменах важким До нас прийде, а з світочем слави в руці, Не поборота в силі ніким. І не буде на світі ні злоби, ні сліз, Ні безхрестих могил, ні рабів, Ні цупких бідування пекельних заліз, Гидких шибениць, згубних мечів. О мій друже! Се так! Се не мрія блудна, Не надія безумця пуста. Подивись, – люте зло все живе розпина, Чорна ніч через край огорта! Мир не стерпить тих мук, захлебнеться в крови, Остогидіє дур боротьби, І згадають усі про завіти любви, В тузі звернуть до неї мольби!
|