|
Друже, брате, знебулий, нужденний мій брат, Ти душею не гнись у пітьмі! Хай неправда буя, хай зло гірша в сто крат Над землею, що змита слізьми; Хай розбитий в багні наш святий ідеал, І безвинна скрізь точиться кров, – Вір – настане той час, що погине Ваал І на землю знов зійде любов. Не в терновім вінку, не в узлах ланцюгів, Не з хрестом на зігнутих плечах, – Вона ввійде у мир в сяйві лагідних днів, З світлом щастя та правди в руках... І не стане ні сліз, ні злоби-ворожди, Ні безхресних могил, ні рабів, Ні нужди без країв, без просвітку нужди, Ні меча, ні ганебних стовпів... Друже мій, ні, не сон оте вшестя ясне, Не надія хистка та плоха, Озирнись – зло усіх вже занадто жене, Ніч навкруг вже занадто лиха! Мир знесилиться з мук, захлинеться в крові, Упаде в боротьбі від заліз І зведе до любві, до святої любві Очі, повні безрадісних сліз!
|