|
Вмерла муза моя! Ох, недовго вона Гріла світлом самотнії дні: Поспадали квітки, догоріли вогні, Непрозориста ніч, як могила сумна! Марно в серце слабе од гризот і нудьги Згуків-ліків цілющих я жду, – Мій пашистий вінок під п’ятою ноги, Я без пісні журюсь і без пісні бреду... А колись скільки мрій і таємних чудес Народжалося враз у хатинці моїй: Пожадав – і з шатра світозорих небес Променистим дощем злине образів рій, Сріблосяйні плеса блисонуть вдалині, Заяскрять колонади храмин, І знесуться в блакить килими чарівні Снігових та химерних вершин... А тепера я сам... пустка, темінь – одно, А друге – все зорить мертвяком; Наче чорний той крук, полохливо в вікно Б’ється ніч непогожа крилом. Мармур пишних храмин розлетівся в туман, Гір величних красу затопила імла, Серце знило від мук, заніміло від ран, Лиш безсила сльоза в очі журні лягла... Вмерла муза моя! Ох, недовго вона Гріла світлом самотнії дні: Поспадали квітки, догоріли вогні, Непрозориста ніч, як могила сумна.
|