|
Вкладені ми в кулю кришталеву. Поруч, між зірок, летіли спритно. Ковзали ми стрімко в ніч серпневу. З блиску в блиск блаженний і блакитний! Щастям – без минулого – зоріли! Вічності жага нас підхопила! В небі, обійнявшись, ми летіли, Зорями засліплені й світилом! Враз розбило тут чиєсь зітхання Кулю, перервавши поцілунок... Кинувши наосліп, на світанні Нас обох на землю, наче клунок. Йшли, несли самотність, наче брилу. Зрідка в снах приходили видіння: Трепет наш і зоряного пилу. Й гул чудовий – неба відгоміння! Горду – лиш тебе – а чи безсилу, В бідах. Чи в сльозах, а чи в надіях – Взнаю я по зоряному пилу! Тому, що залишився на віях...
|