|
Огрядні і гніді, по зелені сирій провеснених полів, під мерхлими дубами, вони заледве йшли й шовковими губами вбирали сік бадиль, і сяєвом зорі, вечірньої зорі півнеба засвітилось. Подумалось мені, що час утратив силу, що зупинився час, відколи я уздрів трьох коней навісних; помалу мідний спалах Їм гриви запалив, і мовчазні стояли незаймані дуби під крилами зорі.
|