|
Люблю в дрімоті струмувати, Зливатись з вечором, в який Смутно почнуть в думках співати Мої затоплені роки! Люблю кочовища таємні... Цілую вмерлих, уві сні. Хліби, дівчата, верби древні – Назустріч тягнуться мені. Хоч ще не дихає натхнення, Звичайний світ не будить більш: Та нерухома мить – пісенна – І вже не біль, і ще не вірш. Напівдумки, і напівзвуки Впливають в димчастий мій сон, Біліючи в пітьмі, як руки Недомальованих Мадонн...
|