|
Казні, немов комірки у вощині, Стрійно і тісно рядами стоять; Люди в тих казнях, мов черви пчолині, Тихо, без діла, без думки сидять. Порохом густо присипані стіни, Мовби всю казню коврами накрив; Воздуху, світла немає, ні зміни, Так як ума, ні сумління в панів. Як тим горіхам в твердій їх лушпині, Так тут вигідно і нам за стіною. Розкіш, та й годі! Ми в тій скалубині Сильні, проворні, як мухи зимою.
|