|
Працюй, доки сила; Труд – твоя відрада! Любко моя мила, Чи ти ж праці рада? Злоба, заздрість, голод, – Жалі та скорботи – Отакий-то солод З чесної роботи. Ти, голубко, хвора, Затулила очі; Я ж не сплю, як вчора, Сиджу дні і ночі Над жмутком паперів, Мовби роблю діло... Мозок, що химерив, Скостенів безсило. Слабі мої груди Стогнуть зліще й зліще, Та ми вбогі люди, Щоб лягти й мені ще. Ліг би таки, може, З тяжкої утоми, Таж хвороба – боже – Спочивок сіроми. Так нужда задавить, Жде, щоб покарати... Нема права навіть Часом захворати.
|