|
Зимою крізь мерзле віконце Красавиця сумно шептала: – Як хмуро проблимує сонце; Пошвидше б весна розцвітала! Нетяга конає в хворобі... Де сила? Чим молодість стала? До ліжка прикутий, а пробі: Пошвидше б весна розцвітала! Справдилось їх любе благання, Обох їх весна вдоволила; Голубці – квітки та кохання, Нетязі – квітки та могила.
|