|
В одній землі, в часи колишні, з’явився між людьми ураз моральний звих, чи навіть сказ, – такий, що всі, святі і грішні, здійняли лемент до небес, – немов завзяті однодумці (хоч кожний – різне мав на думці): – Ех, от якби в нас був прогрес!.. Прогрес, насправді, був не трібний тоді нікому в тій юрмі, жили там добре і в пітьмі, а світ... на що він, друзі, здібний?! Та кожний – скиглив, наче пес, усім навкруг в обидва вуха, або, як сич надутий, ухав: – Ух, от якби в нас був прогрес!.. А чорт один – прибіг відразу у ту країну чарівну: злість охопила сатану, коли він вчув дурну цю фразу; і щоб тамтешніх неотес приструнчити та полякати, надумав він прогрес їм дати: – Стривайте, буде вам прогрес!.. Прогрес немов звалився з неба – і тут почав виття та плач усяк «передовий» горлач, кому було прогрес той треба: його спостиг нараз бельмес, що весь бариш – приносять ду́рні, а тут – пройшли часи безжурні, і в цьому винний – так, прогрес. Вся журналістика захляла, у неї ґрунт пішов з-під ніг, бо псевдосенсаційних книг вже публіка не купувала. Читач колишніх днів почез, і журналісти-крокодили одне на одного насіли, пославши геть увесь прогрес! Секрети взнавши гігієни в обхід лукавих лікарів, ніхто вже більше не хворів; і лікар, зліший від гієни, звихнувшися з таких чудес, похмуро пив шартрез із Шартра і бурмотів: коли вже в тартар оцей провалиться прогрес?.. «О, доле наша, як гірка ти! Ніхто не судиться дарма, вже навіть і убивств нема! – стогнали всюди адвокати. – Хоча б один якийсь процес! Про що завгодно, про дрібниці! Життя – безглузде, дні – безлиці, коли панує скрізь прогрес!..» Всі сфери, прошарки та кола змінилися; нема поем, городових, плетух-нікчем та ябед, що кругом – крамола; юрба завсідників трапе́з узялась раптом за роботу... Коротше – лиш бучну нудоту в країну ту приніс прогрес. Отак нечистий більше року тримав населення в нуді; та враз занудивсь, і тоді – розвіяв вщент прогрес, нівроку. Й коли скінчив нарешті край цю прогресивну грати п’єсу, збагнули всі: лиш без прогресу можливий в їхнім царстві рай!
|