|
– Де́ це, прово́дарю, ми? Голі степи невмолимі, тоскні зелені зими... Мо’, не туди забрели ми? Після бундючних словес – видай вже правду назовні: це ось – російський прогрес? – Так, це він самий, шановні!.. В села заводить їх путь: вгрузнули в землю хатинки; зниділе стадо пасуть діти в самих сорочинках; чахлий на полі овес, гноїще біля воловні... – Це ось – російський прогрес? – Так, це він самий, шановні! Місто відкрилося їм: думка дріма́ як дрімала, тільки шепочуть крізь дим два-три змарнілих журнала; млявих завсідників п’єс мислені втіхи гріховні... – Це ось – російський прогрес? – Так, це він самий, шановні! Труд від зорі до зорі, бідність терзає жорстоко. Злидні – в суспільнім нутрі, блиск та достаток – про око. Ласки продажних метрес... Цифри боргів красномовні... – Це ось – російський прогрес? – Так, це він самий, шановні...
1 Назва досить випадкова: вірш написаний під час візиту до Росії японської делегації.
|