|
Ви здійнялися з геть забутих снів, Готичні мури і замшілі стіни, Перлини далечезних островів В легкій оправі змореної піни, Жульвернівські невивчені моря, Загублені у них архіпелаги, І марсіянська, мов литво, зоря, І на вітру стокольорові стяги. І далі, далі... Зоряні шляхи, Прибої, астероїди – як рифи. Ракета наша суне крізь страхи, Кружляють хижо метеори-грифи. Інакша зірко, зустріч нам навроч, Чужих світанків зійде парость поки! ...А даль чорнішає і поночіє, хоч У ній свічею вигорають роки. От блякне сонця витертий п’ятак, Та інше сходить і промінням будить... Усе це буде. Може, і не так. Мабуть, не так – але це певно буде! Немарно рвуться в космос кораблі, Немарно таємничі сни – до рання. Відчув цей світ пульсацію Землі І знову здатним став до здивування.
|