|
Знесилюючись від кривавих ран, В своє болото відступав Кабан – В чужі він вдерся володіння, Та відсіч гідну дав йому вояцький стан, Як піднялися лісові створіння! Сороці випало якраз там пролітать, Над полем жатви бойової. І хто б від неї ждав моторності такої? Сорока із сосни всім стала скрекотать: – Так, так його! Так, так! Гонімо Кабана! Мені видніше тут – він не втече далеко, Якщо потрібно вам, я помогти ладна́. А ви ще збоку раз йому піддайте зле́гка! – Дивлюсь на тебе я, ти щойно прилетіла, – Сказав Сороці Горобець, – А тріскотнею, хай їй грець, Усім уже остобісіла. – Ну, друже мій, – Сорока каже, – зрозумій: Що з того, коли б я мовчала? Надійде ось кінець війні, – Дивись – щось припаде й мені, Хто-небудь скаже десь: Сорока воювала! Сороці видали медаль, А жаль.
|