|
Лисиця вгледіла Бобра: І в шубі, де не глянь, то срібло прозира. І він один із тих Бобрів, Що рід ведуть свій од майстрів. Ну, одне слово, відтепер – Лисиці в око впав Бобер. Вона ночей не спить: «Невже даремна гра? Невже не досить я кмітлива? Чи я за подруг менш красива? Адже мені також пора Знайти Бобра!» Ось Лисонька моя сіть на Бобра плете, Знай перед ним хвостом мете, Знай ніжні шепотить слова Про се, про те. Тут сива у Бобра сп’яніла голова. То де вже думать про сім’ю – Бобриху кинув він свою. Мовляв, для нього, для Бобра, Дурна Бобриха і стара... Ідучи раз до водопою, Гукнув його старий їжак: – Здоров будь, Бобре! Ну, то як Живеш з Лисицею... отою? – Ой друже, – сивий відповів, – Бодай би й зовсім я не жив! У неї в голові качки та кури: Там сніда, тут – обід підспів. З рудої стала чорнобура. Усе б їй тільки волочитись. Скажу тобі, як звіру звір, Повір: Мені лишилося – втопитись. Уже подумував, признатись, Додому я собі податись, Мені все вибачить жона, Я знаю, що не зла вона. – Біжи ж мерщій, – сказав їжак, – А ні – загинеш, друже, так! – Додому ось Бобер прибіг: – Пусти, Бобрихо, на поріг! А та йому: – Не одіпру! Йди до Лисиці у нору! – Що діять? Він туди – й завмер: В Лисиці вже другий Бобер! Цієї байки зміст ясний без зайвих слів Не стільки для лисиць, як для старих бобрів.
|