|
Один Павук, на всяке зло завзятий, Задумав сіть таку густу сплести, Аби не зміг ніхто через кімнату Ні пролетіть, ні проповзти. Минає день – і два – щомиті Усе зростають Павукові сіті. І горе, горе тим, хто в вікна заліта, Бо врятуватись тут, бач, справа не проста! Та все міняється на світі. В кімнату раз з’явилася Мітла! З кутка в куток вона собі пройшла, З підлоги вгору йде, метка, І геть змітає павутину! Мітла дістала Павука. А плями, що на сволоку чорніли, Вже потім акуратно забілили. Відомо нам споконвіків: Знаходиться завжди мітла на павуків.
|