|
Був раніш Степан Степанов – бравий міліціонер; нині ж він – Степан Степанов, геть прости́й пенсіонер... Ветеран, в літах чималих, хоч не носить бороди. Та зі всіх людей бувалих він – душею молодий! Не сидить весь день у хаті, вп’явши очі у вікно, й не шукає, з ким зіграти у дворі у доміно. Що ж то робить дядя Стьопа, наш герой в колишні дні? Як і за́вжди, дядя Стьопа – друг великий дітлашні. Ось крокує чолов’яга в бік проспекту через двір, а навкруг – дітей ватага, малюків веселий вир... – В нього – ет! – не ті манери, – бурмотять пенсіонери. – Хоче бути повсякчас наймолодшим серед нас! * * *Висоту бере піхота – в контрнаступ йдуть війська. Наче жабку із болота, хтось вже тягне «язика». Навіть дівчинці не спиться, – медсестра тепер вона... Це військова гра «Зірниця», – майже справдішня війна. Дядя Стьопа – ген на згірку: стежить у бінокль він зацікавлено і зірко за маневрами сторін. Підбіга Сашко Кислиця, нині – взводний командир: – Дядю Стьопо! Хоч пригніться! Ви ж такий орієнтир! Дядя Стьопа усміхнувся – та послухався, пригнувся, бо колишній старшина бачить: тут – сливе війна!.. Оточили дядю Стьопу, в штаб ведуть його під сміх: – Зізнавайтесь, дядю Стьопо, ви «боліли» – за яких? – Я не буду повіда́ти, маю про усе мовчати. У полоні я чомусь, й ні слівцем не прохоплюсь! * * *Шостий клас – правофланговий: збір загону терміновий! У тривозі колектив, – дядя Стьопа захворів! Дядя Стьопа застудився і у ліжку опинився. Друзів гомінкі гурти стали в чергу, щоб зайти. Хто – несе якийсь дарунок, віршик свій або малюнок, хто – за чайник взявсь умить: – Дядю Стьопо! Цю малину – Їжте замість аспірину! – Дядю Стьопо, не хандріть!.. Дуже вдячна за старання і зворушена сповна́, всіх вітає тьотя Маня, дядістьопина жона. Через кілька днів потому вийшов дядя Стьопа з дому, а назустріч – вір не вір – син Єгор біжить у двір. – Поздоров: дочка у мене! – і такий щасливий вид... Стьопі час зійти зі сцени: став бо він із дяді – дід. * * *Ветеран Степан Степанов, як за ним усі не стеж, хоч не дуже і охлянув – все ж померти має теж... Тільки – дивовижні справи: день за днем, за роком рік – а живе Степанов бравий, він – живий, як здавна звик! Ті, хто у роки дитячі був його зустріти рад, нині радо й нетерпляче з ним знайомлять онучат. Дядя Стьопа з ними дружить, дітлахам незмінно служить, зі своєї висоти ладен їм допомогти. Читачів і досі має, і на око будь-котре – дядя Стьопа не вмирає і нізащо не помре!
|