Я бачив сон, що я пливу, пливу у сні, як наяву, до чужодальної землі на океанськім кораблі. Везуть, везуть мене туди, щоб там лишити назавжди!.. Чужих морів чужа вода гойдає пароплав. А я – один, і це – біда! І я тепер пропав – без Батьківщини, без рідні в далекій чужині! Знущатись з мене хтось почав: – Попався ти тепер! – А я б у рідний край помчав, назад в СРСР!!! Там все моє – гаї, поля... Задумавсь я, мовчу... Будь-що втечу я з корабля! Втечу! Втечу! Втечу! І раптом, у найтяжчу мить, такий знайомий дзвін: будильник сам не свій дзвенить! Мене рятує він... Яке це щастя: наяву я бачу із вікна Москву! ? ?