Той на лавочці сидів, Той дививсь, куди хотів, Кость мовчав, Павло співав, Боря ніжкою хитав. Діялось те ввечері, Дітям було весело. Галка сіла на коморі, На горище кіт злізав, І тоді до друзів Боря Так сказав: – В мене є в кишені цвях. А у вас? – Дід сьогодні у гостях. А у вас? – А у нас учора кішка Кошенят родила п’ять. Хоч і виросли вже трішки – Їсти з блюдця не хотять. – А у нас на кухні газ. А у вас? – А у нас водопровід. Все як слід! – А у нас з вікна, он там, Красну площу видно нам. А із вашої кімнати Тільки вуличку видати. – Ми гуляли по Неглинній, Перейшли і на бульвар. Нам купили синій-синій, Презелений жовтий шар. – А у нас огонь погас – Ось вам раз. А шофер привіз нам дров – Ось вам знов. А до того ж наша мама Завтра сяде на літак, Бо пілотом зветься мама – Ось вам як! Вова скрикнув тут пискливо: – Мама – льотчик? Що ж за диво? Он у Павлика тепер Мама – міліціонер. А у Толі і у Віри Їхні мами – бригадири Ще й одягнені красиво. Мама – льотчик? Що ж за диво? – В мене, – каже Ната згодом, – Мамочка – вагоноводом, А таки ж це треба вміти – По Москві трамвай водити! І спитала Ніна стиха: – Ну а скажемо – кравчиха? Шиє дітям хто штанці? Не пілоти ж, а кравці! Водять літаки пілоти – Це хороша дуже річ! Кухар варить нам компоти – Ну, і що ж хороша річ! Лікар хворим помагає, В школі вчителька навчає, Є багато різних мам, Всі потрібні й любі нам! Діялось те ввечері, Розійшлися весело. ? ?