|
Виводить старанно Юрко: «Да-є ко-ро-ва мо-ло-ко». До букви буква, вийде склад... Він допомозі був би рад! Спочатку «да», а потім «є». Уже написано «дає». Уже написано «дає», Але перо папір псує. Щоб до ладу все написать, Сторінку треба виривать! І знову братись за своє: «Ко-ро-ва мо-ло-ко да-є». «Корова молоко дає», Та навпаки усе стає: «Дає корова молоко!..» Зітхає глибоко Юрко, – Зітхає, черкає рядок І починає ще разок. «Да-є ко-ро-ва мо-ло-ко». Перо чіпляється за «ко», І клякса, чорна, мов жучок, З пера сповзає на рядок. Секунди навіть не пройшло, Як зникло «ко», і «мо», і «ло». Сторінку зімнято в руці! А за вікном у всі кінці – І стук м’яча, і спів шпака, І дзвін якогось там дзвінка... Йому ш сидіть, йому ж писать Та букви з буквами єднать: «Да-є ко-ро-ва мо-ло-ко». Нелегко вченим стать, Юрко!
|