|
Три дівчинки-школярки Купили гарну вазу. Шукали, Вибирали, Знайшли її не зразу – Вишнева, Кришталева, Із якісного скла, Із тих, що в магазині Стояли на вітрині, Вишнева, Кришталева, – Вона одна була. Спочатку з магазину Несла покупку Зіна, А потім по бульвару Несла її Тамара. Ось у Тамари Лора Бере її до рук, Один незграбний порух – І жах... В її очах Туманом застилається, Стоїть усе в імлі, А сонце відбивається В осколках по землі... В трьох дівчинок-школярочок Вже сльози із-під вій... До трьох дівчат-школярочок Підходить постовий: – Скажіть-но, що зчинилось? – Розби... розби... розбилась! І стриматись не можуть, Ридають що е сили. Цікаві перехожі Дівчаток обступили: – Скажіть-но, що зчинилось? – Розби... розби... розбилась! – Скажіть-но, що зчинилось? Що скоїтись могло? – Та, кажуть, що розбилось, Якесь розбилось скло! – Ні, ні! Не скло, а ваза! – Всі три сказали зразу. – Дарунок ми купили... Обрав пас п’ятий клас... Дарунок ми купили, Купили і... розбили! І ось нема ні вази, Ані грошей у нас! – Так от що ви розбили! – У натовпі гуділи. – Не склеїть вже й не скласти! – Сказав один шофер. – І справді, це нещастя! – Промовив сивий майстер. Осколок взяв, погладив Й зітхнув кремезний дядя – Заслужений боксер... У тому ж магазині, Де вази на вітрині, В великім магазині – Приміщення тісне: Від льотчика-героя До шахтаря з забою – Кого лиш тут немає! А треба всім одне. У відділі, де бачим: «Фарфор, кришталь і скло», Вже спірка йшла гаряча – Навколо все гуло: – Будь ласка, ту, гранчасту! – Не ту, а цю, сріблясту! – А може, друзі, візьмемо Із голубого скла? – Подайте цю, що ближче, Яка стоїть найнижче! – Ну, що ви, друзі, скажете? Чи ваза не мала? – Шофер на іншу дивиться: – Сподобалась вродливиця! – А льотчикові – світла, Як простір голубий. – А я б взяв цю, що скраю: Тут кращої немає, – Сказав боксер майору, – Мов сонце сяє в ній! Сидять три п’ятикласниці, Хвилюються невпинно, Що їх везе тритонна Вантажная машина. Тамарі, Лорі, Зіні Киває постовий, Дає проїзд машині, – Зелений вогник їй! Дівчатка ж на машині Не знають, що робить: Дарунок у кабіні – Коли б хоч не розбить! – Ви трошечки тихіше, Товариш дядя Гриша! – Шоферові подруги В віконечко кричать. А він до них сміється: – У нас не розіб’ється! У нас порядок інший – Не так, як у дівчат! Учительці тій скромній За труд її невтомний В день шістдесятиріччя – В день торжества ясний – В шкільнім просторім залі Три дівчинки вручали Дарунок, А від кого Дарунок дорогий? Від громадян чудових, Цивільних і військових, Від здружених навіки Радянських всіх людей. Від нашого *народу, З колгоспу, із заводу, Від піонерів, учнів – Од всіх-усіх дітей!
|