|
Я вискочив на вулицю, Бруківкою пішов. Звернув за ріг ліворуч я І гаманець знайшов. Було чотири відділи В важкенькім гаманці, І в кожному з тих відділів П’ятак на п’ятаці. І ось по тій же вулиці, І по бруківці тій, Іде назустріч дівчинка, І щось так сумно їй. Собі під ноги дивиться, Не квапиться іти, – Немов їй дуже хочеться Важливе щось знайти. Не знає, певно, дівчинка, Що в мене у руці Її багатство мідяне В важкенькім гаманці. Але біда тут сталася, Аж кинуло у дріж: З кишені зник негадано Улюблений мін ніж. Чотири гострих леза в нім, Робота – не з простих. Та ще маленькі ножиці І штопор біля них. І раптом бачу: дівчинка Йде по бруківці тій, – Мій ніж тримає дівчинка Й запитує: – Чи твій? Я ніж беру упевнено, – Та все така ж сумна Проходить мимо дівчинка, Нічого ще не зна. Собі під ноги дивиться, Не квапиться іти, – Немов їй дуже хочеться Важливе щось знайти. Не знає бідна дівчинка, Що в мене у руці Її багатство мідяне В важкенькім гаманці. І я за нею кинувся, Сказав усе, як є. І я спитав у дівчинки: – Твоє? Скажи, твоє? – Моє, – сказала дівчинка, – Я йшла – ловила гав... Віддай! Я так і думала, Що хтось його підняв.
|