|
Збилась я сьогодні з ніг – Бо кудись мій цуцик зник. Я шукала – не знайшла, І засмучена прийшла, За уроки не сідала І обідать не могла. Ще сьогодні Раннім-рано Цуцик мій плигнув з дивана, По кімнатах став ходить, Бігать, Гавкать, Всіх будить. Він за ковдру, ковдра впала – І вкриватись нічим стало. А в комору зазирнув – З медом дзбан перевернув. По столу пробіг він скоком, Вірші татові порвав, В клей тикнувся ненароком, Ледве виліз... І пропав... Може, цуцика украли, На мотузці повели, І новим ім’ям назвали, Сторожить Наставили? Може, в лісі він дрімучім Заблудивсь в терні колючім? Дім шука, І під кущем Мокне, бідний, під дощем? Що ж робити? Мама каже: – Почекаємо іще. Довго я сумна сиділа, Не могла книжок читать, Малювати не хотіла, – Де ж мені його шукать? Тільки – Що за звір забрів? Раптом двері відчинив, І до мене плиг мерщій... Ой, та хто це? Цуцпк мій. Як же так, Що за два кроки Не впізнала я дружка? Ніс розпух, не видно ока, Перекошена щока, І дзижчить – мала та зла – На хвості його бджола. Мама каже: – Зачинись! Бджоли сунуть – подивись! Добре вкутаний, У ліжку Цуцик мій лежить пластом І махає тишком-нишком Забинтованим хвостом. В нього лікаря нема: Лікуватиму сама!
|